Новости / Аналитика / Соборность Украины — святыня или иллюзия
24 января 2008, 09:52
Размер шрифта: А А А

Соборность Украины — святыня или иллюзия

Соборность Украины — святыня или иллюзия, государство, Украина, соборность, идеологический фундамент, УНР, ЗУНР, страна, единство
Соборность Украины — святыня или иллюзия

Каждое государство в основе своего существования опирается на определенный идеологический фундамент. В США, это иллюзорная идея свободы. И ее обязательно нужно распространить по всему миру. Сила Британии в наследственности традиций. Россияне жертвуют частью собственной свободы и согласны жить в авторитарной стране ради Великой России — империи.

Идея государства — это то, с чего она начинается и на чем стоит.

Проблема раздробленности и попытки ее преодолеть — это вопрос вечной борьбы украинцев с врагами и с самими собой. Киевская Русь началась как государство с объединения. И из-за отсутствия единства прекратила свое существование. Большинство летописей насквозь пронизано тезисами о погибели, которую несет раздробленность. Она стала черной кармой, из-за которой Русь упала перед монголо-татарами, а затем попала в орбиту Литвы, а дальше Речи Посполитой.

Уникальное государственное образование — казацкая республика, которое возникло в ходе освободительной войны под руководством Богдана Хмельницкого, возобновила государственное развитие украинских земель, продолжила традицию старой украинско-руской государственности и пронесла ее, с соответствующими изменениями и модификациями, до новейшей эпохи. Но, отвоевав западные украинские рубежи, Хмельницкому пришлось сразу же их отдавать из-за неблагоприятной внешнеполитической конъюнктуры.

Находясь в составе Австро-Венгерской и Российской империй, украинцы не потеряли свою идентичность. Фактически, по результатам этого исторического периода сформировались две этнически общие, но культурно отличные группы украинцев. Однако интеллектуалы и деятели того времени по обе стороны границы видели будущее взлелеянное в мечтах государство единым. Поэтому, едва лишь в результате мировой войны и революций власть центра ослабилась, украинцы сразу начали образовывать государства — УНР и ЗУНР.

Но уже в самом названии — Западноукраинская Народная Республика — читается временность, и желание слиться и стать просто Украинской Народной Республикой.

Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.

Таким словами начинается Акт Объединения УНР и ЗУНР.

Объединение УНР и ЗУНР стало моделью цивилизованного, демократичного собирания территорий в едином, суверенном государстве. В следующие десятилетия идея соборности украинских земель оставалась чуть ли не единственным общим для всех течений национально-освободительного движения программным положением.

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України ( из присяги воинов УПА).

Объединительная акция 1919 года оставила глубинный след в исторической памяти украинского народа. Свидетельством этого стали январские события 1990 года. Живая цепь — символическая акция, которая состоялась 21 января в 1990 г., когда почти три миллиона людей взялись за руки, соединив Львов, Киев и Донбасс в день 71-летия Соединения.

Указом Президента Украины от 25 января 1999 года установлен государственный праздник — День соборности Украины, который отмечается ежегодно 22 января.

После событий 1919 года украинцы потеряли государство, и стали сотворцами новой империи ХХ века. Но именно благодаря освободительным потугам 1917-1921 гг. была создана Украинская Советская Социалистическая республика. Следует признавать, что в условиях Советского Союза Украина по максимуму вобрала в себя этнические украинские территории. А кое-где (Крым) приобрела и неэтнические земли. В противовес миллионам жертв советского режима и выкорчеванному национальному самосознанию, Украина после распада Союза стала наибольшим государством Европы.

Мы еще не научились понимать и ценить свою историю. Многим, возможно, кажется, что празднование такого дня притянуто за уши фанатиками-патриотами.

Чтобы немного осознать то величие мирного единения народа — слияние в единое двух разных государственных образований, почувствовать радость и триумф, прочитайте как очевидец описал те события (на языке оригинала)…

Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняється будинок, де міститься центральна контора телеграфу та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, а також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати. Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.

Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.

Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій. У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики Слава! на честь членів Директорії, котрі під‘їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.

О таком государстве мечтали поколения деятелей и поэтов Украины. Умирали миллионы лучших сыновей земли нашей. Поэтому в этот праздничный день, подадим друг другу руку. Взглянем на ближнего и узрим в нем брата — украинца.

Давайте засучим рукава, и начнем строить свою страну, о которой мечтали и за которую умирали наши предки.

Максим Плешко

ВКонтакте Buzz Live journal Facebook Twitter

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее мышкой и нажмите CTRL+Enter
Письмо редактору
Вы не авторизировались.
Если у вас уже есть учетная запись ВКурсе.ua, войдите или зарегистрируйтесь.
ваш коментарий:

Читайте также:

Жизнь без барьеров: Минрегион обязал строить доступные для инвалидов здания

22 марта, 08:19

Последние новости за сегодня: