Справжня війна вибухнула між супротивниками і прихильниками банкрутства фізичних осіб, які хочуть таким способом позбутися від банківського кредиту.

Коротко про головне

Банкрутство актуально і рятівною для тих, хто винен банку значну суму (від 20-30 тисяч доларів США) і через кризу виявився в безвихідній пастці. Красномовніше ілюструє таку пастку позичальник, який взяв іпотечний кредит у доларах і потерпілий з трьох сторін: звільнений з роботи (залишився без джерел доходів), постраждав від падіння гривні восени 2008 року і постраждав від знецінення нерухомості.

За своїм обов‘язком фінустанові позичальник відповідає всім своїм майном — у тому числі і квартирою, на яку брав кредит. А реалізація заставної квартири, що значно знецінилася, в більшості випадків не дозволить погасити борг банку, і в горе-позичальника попереду виявляться роки боргового життя. У кращому випадку це загрожує неможливістю коли-небудь оформити на себе будь-яке майно, в гіршому — довічне відрахування певного відсотка з зарплати.

Результат, якого можна досягти за допомогою оформлення банкрутства та звернення до суду, відрізняється від вищезгаданого варіанту лише ліквідацією довічного боргу. І певною ризикованістю схеми.

З огляду на неоднозначність ситуації, яка склалася навколо банкрутства фізичних осіб, Prostobank.ua опитав трьох незалежних і незаангажованих юристів на предмет можливості схеми банкрутства взагалі. Всі троє, дослідивши теоретичну сторону питання, відповіли, що вирішення проблем позичальника за допомогою схеми банкрутства фізособи-підприємця у сьогоднішніх реаліях закону можливе. Але тільки в тому випадку, якщо підставою для початку процедури банкрутства є борг обсягом від 300 мінімальних зарплат, пов’язаний зі здійсненням фізособою підприємницької діяльності. Проте теорія сира, а реальний успіх схеми може показати лише практика.

Про результати року практики

У грудні-2009 послуги з оформлення банкрутства фізосіб пропонують безліч юристів, рік тому вперше озвучив подібну схему в ЗМІ генеральний директор Консультаційного центру з питань банкрутств Анатолій Родзинський. За його словами, за рік роботи компанії кількість клієнтів перевищила 130 чоловік і у 15 з них вже продано все майно — в тому числі і у прозвучалої на всю країну «першої фізособи-банкрута» Тетяни Осипової. «Деякі з них тільки готують документи для подання до суду, деякі справи вже розглядаються судом, треті вже визнані банкрутами, з них у частині вже реалізовано майно та їх справи перебувають на етапі розподілу коштів, у деяких ось-ось банкрутство буде завершено, у Осипової воно вже завершено», — говорить Анатолій Родзинський. — Під словами «банкрутство завершено» ми розуміємо рішення суду, яким позичальник звільняється від виконання зобов‘язань перед кредиторами, які були заявлені в процедурі банкрутства, і припинення судового провадження у справі про банкрутство».

Проте ні озвучена цифра в 15 успішних банкрутів, ні щедро розписаний у пресі приклад Тетяни Осипової не дають абсолютної впевненості, що «так тепер буде з кожним». І справа навіть не в тому, що абсолютно можна бути впевненим лише прочитавши рішення судів і почекавши певну кількість часу на предмет можливого оскарження. Проблема полягає в тому, що в Україні немає прецедентного права, тому рішення судів (особливо першої інстанції) в одних і тим же спорах можуть мати абсолютно різну мотивувальну частину (і, як результат, резолютивну теж). Простіше кажучи, думки суду і, відповідно, його рішення можуть бути різні в однакових справах (крім випадків, окремо роз’яснених Пленумом Верховного Суду України, обов‘язкових для керівництва судами при винесенні рішень). Крім цього, в самій процедурі є кілька труднощів, здатних затягнути її або навіть поставити під сумнів.

Про реальні складнощі і сумнівні звинувачення

Найнеприємніше і те, що заважає в процедурі банкрутства — це тривалість процесу. Тут «винні» дві складності. По-перше, завершеним банкрутство вважається лише після продажу всього майна банкрута, що в умовах кризи — справа нешвидка. По-друге, процедура може затягтися у разі оскарження банками рішення місцевих судів (час очікування оскарження становить три місяці). Саме оскарження і є найістотнішим, що можна поставити в рейтинг серйозних перешкод до банкрутства в тому стані речей і законодавства. «Претензії апеляційних і касаційних інстанцій до рішень місцевих судів зводяться до недоведеності неплатоспроможності боржника і не пов’язаності зобов‘язань боржника перед кредиторами з бізнесом позичальника, — розповідає Анатолій Родзинський. — Однак це ні до чого не призводить — ми виправляємо недоліки, які пропустив в документах місцевий суд, на думку апеляційних і касаційних судових інстанцій, і місцевий суд знову виносить рішення». Позитивна сторона в цьому моменті — це необмежена кількість спроб збанкрутувати. Адже стан платоспроможності позичальника не змінюється і не залежить від потенційної скасування рішення місцевого суду. Тому юридично суд може розглядати і приймати рішення за одними і тими ж вимогам і обставинами необмежену кількість разів. Однак навряд чи потенційні банкрути зрадіють перспективі багаторічних судових позовів з банком.

Ще один момент, у якому часто намагаються викрити юристів противники банкрутства — це норма закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Вона полягає в тому, що «вимоги особистого характеру», які не були задоволені в порядку виконання постанови суду про банкрутство, можуть бути все-таки заявлені. Іншими словами, нібито банк все-таки «не відстане» від свого позичальника після банкрутства. Юридична відповідь у цьому випадку проста: спираючись на ту ж норму закону і виходячи з практики використання цього терміну, вимоги особистого характеру — це вимоги, які нерозривно пов’язані з особою і ніким, крім неї, не можуть бути виконані. Іншими словами, банкрутство не звільнить вас від сплати аліментів, моральної шкоди, штрафу за порушення правил дорожнього руху і так далі. Борг по іпотеці цілком можна «скинути» на поручителя або передати в спадщину, тому він не відноситься до боргів «особистого характеру».

Останній аргумент противників банкрутства, що заслуговує окремої згадки, — це твердження про те, що борг фізособи, яка брала кредит, ніяк не пов‘язаний з підприємницькою діяльністю тієї ж особи і, відповідно, по ньому особа повинна відповісти окремо. І тут діють такі правила. Фізособа-підприємець при банкрутстві відповідає за боргами всім своїм майном, навіть тим, що в заставі в банку. Тому заставна квартира включається в так звану «ліквідаційну масу» незалежно від бажання банку. Банк у свою чергу виявляється в пастці: у випадку банкрутства позичальника його вимоги включені до реєстру вимог кредиторів. Тут для установи дві дороги. Або не погодитися, що вона — кредитор банкрута і не отримати грошей від продажу квартири, або погодитися і отримати гроші від реалізації майна.У будь-якому разі вимоги установи після закінчення процедури будуть погашеними.

Про кримінальну загрозу, фіктивність і документи

Усім бажаючим оформити банкрутство потрібно пам’ятати про 218 статтю Кримінального кодексу, за якою фіктивне банкрутство карається обмеженням волі на строк до трьох років або штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних податком мінімумів (до 34 тисяч гривень). Іншими словами, якщо банк буде проти вашого банкрутства і зможе довести, що воно фіктивне — то кримінальної відповідальності не уникнути. І тут важливо розуміти, що в суді доказово, а що — ні. У пресі банківська сторона любить «грозиться», що запитує у податковій інформацію про дату отримання статусу підприємця і про те, чи веде людина свою господарську діяльність. Бояться цього не варто, так як дата реєстрації СПД не особливо важлива — тим більше, що вона буде на свідоцтві про реєстрацію, яке в будь-якому випадку потрапить до суду. Крім того, будь-який освічений бухгалтер може вам пояснити, що СПД, на рахунку якого ніколи не було понад півмільйона гривень, — на «єдиному податку». А особливості такого оподаткування такі, що у податкової служби немає документальної інформації про проведення діяльності, за винятком даних про сплату щомісячного податку. Єдиний документ, за яким більш-менш можна судити про проведену діяльності — це «Книга обліку доходів і витрат СПД протягом календарного року». Такий документ СПД реєструє в Податкової інспекції та щомісячно заносить туди дані і просто показує їх в держоргані.

Що стосується фіктивного СПД та фіктивного банкрутства, то, як стверджують практикуючі юристи, вся справа в правильно поданих документах. «Борги позичальника підтверджуються документами, суд, розглядаючи справу про банкрутство, додатково витребує у кредиторів інформацію про наявність боргів перед ними у позичальника. Те, що боржник зареєстрований як СПД, підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Таким чином, суд не може визнати банкрутом «фіктивного» СПД з «фіктивними» боргами («фіктивний» — розуміється нами як неіснуючий). Якщо борг людини підтверджується документами, а також поясненнями боржника і кредитора, то визнати його неіснуючим практично неможливо», — пояснює Анатолій Родзинський.

Про сумні для всіх реалії

На закінчення хочеться сказати про те, що немає нічого дивного, що тема банкрутства фізосіб така спірна. Більш того, вона буде залишатися спірною і гарячої ще протягом довгого часу. Причини цього зрозумілі: з одного боку, страждають банки, яким повертають лише частину позичених грошей. Яскравий приклад цьому в пресі історія Тетяни Осипової, яка взяла в борг у банку 70 тисяч доларів, а після продажу квартири повернула менше 20 тисяч доларів — і при цьому залишилася нічого не винна. Але з іншого боку — падіння цін на нерухомість і ситуації, коли позичальники повинні виплачувати більше сотні тисяч за квартири, ринкова вартість яких значно менше, — також складні і проблематичні. І класти всю тяжкість проблеми лише на плечі позичальників — несправедливо. Виходом могло б стати взаємне рішення проблеми з втратами і набутками для кожної із сторін, але надії на такий результат у автора статті немає. А отже, війна з приводу банкрутства фізосіб буде продовжуватися.