Сьогодні навряд чи знайдеться громадянин, який би не стикався з кредитними правовідносинами. Хтось був безпосереднім позичальником, хтось брав участь в якості поручителя, а хтось по доброті душевній допоміг знайомим отримати кредит у банку, виступаючи при цьому кредитоотримувачем.
Здавалося б, у такій ситуації немає нічого дивного, щоправда, якщо вона не виходить за рамки сумлінного виконання прийнятого на себе грошового зобов‘язання. Однак нерідко такі «акції доброї волі» або «допомоги одному» закінчуються зверненням до міліції або судовим розглядом. Забігаючи наперед, хотілося б відзначити, що міліція в більшості випадків направляє громадян до суду, мотивуючи тим, що в таких діях відсутній склад правопорушення.

Здається, назріла необхідність у «правовому лікнепі» з цього питання. Отже, кредитні відносини, в першу чергу, підпадають під дію норм глави 71 Цивільного кодексу України (далі — ЦК). Зокрема, ст.1054 ЦК визначає кредитний договір як угоду, згідно з якою банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов‘язується повернути кредит та сплатити відсотки. Далі банк, виступаючи в якості кредитодавця (кредитора), як правило, бажає убезпечити себе від ризику невиконання або неналежного виконання кредитоотримувачем (позичальником, боржником) взятого на себе зобов’язання. Зрозуміло, банки страхують ризик неповернення виданої грошової суми та відсотків по ній. Крім цього, практично всі банки використовують передбачені ЦК так звані засоби забезпечення виконання зобов‘язання. Як правило, ними можуть бути застава, неустойка, поручительство. Зазвичай у кредитах з відносно невеликою сумою позики застосовується поручительство.

Погодившись на роль поручителя, особа повинна розуміти, що при порушенні кредитного зобов’язання боржником до поручителя застосовуються наслідки, зазначені в ст. 554 ЦК. Іншими словами, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Більш того, слід мати на увазі, що поручитель і боржник відповідають перед банком (кредитором) солідарно. У «перекладі» на мову середньостатистичного громадянина, солідарна відповідальність виражається у формі відомого всім девізу мушкетерів — «один за всіх і всі за одного». З точки зору цивільного законодавства, це означає, що банк може вимагати виконання грошового зобов‘язання як від боржника, так і від поручителя, причому як в сумі боргу, так і в його частині.

Тому перш, ніж прийняти на себе обов’язки по договору поруки, слід переконатися в надійності і платоспроможності боржника (кредитоотримувача). На той випадок, якщо ви все-таки потрапили в ситуацію з недобросовісним боржником і банк пред‘явив вимоги про виконання зобов’язання до вас (поручителя), в ЦК передбачені ст. 555-558. Як тільки ви отримали вимоги банку, про це необхідно повідомити боржника. Хотілося б дати з цього приводу певну пораду. Повідомляти потрібно не за допомогою телефонного дзвінка, а письмово. Найкраще направити боржнику рекомендований лист, а повідомлення про вручення йому листа зберегти на той випадок, якщо виникне необхідність звернення до суду. Якщо ж банк виставить свої вимоги у позовній заяві до вас, то необхідно подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Після того, як ви виконаєте зобов‘язання за боржника (до речі, про це необхідно його негайно повідомити), до вас переходять усі права кредитора по цьому зобов’язанню. Причому після виконання вами обов‘язків за кредитним договором банк повинен вручити вам документи, що підтверджують грошовий обов’язок самого позичальника. Виконавши зобов‘язання, ви маєте право вимагати від боржника оплату наданих вами послуг. При дотриманні зазначених вимог ви можете подати так зване регресну (зворотну) вимогу до боржника і отримати від нього все те, що виконали за нього (передбачено ст. 544 ЦК «Право боржника, який виконав солідарний обов’язок, на зворотну вимогу»).

На жаль, практиці відомо досить багато прецедентів, на перший погляд, що нагадують нешкідливу допомогу другові (родичу), які згодом можуть бути кваліфіковані кредитором (банком) як невиконання таким «помічником» кредитного зобов‘язання з усіма наслідками для нього (неустойка, відшкодування збитків тощо). Виглядає така ситуація приблизно так: ваш знайомий звертається до вас з проханням отримати на своє ім’я кредит у банку, тому що він офіційно не працює (дуже маленька зарплата — варіантів може бути безліч). У свою чергу, він урочисто клянеться, що буде справно вносити платежі від вашого імені. Проте, як завжди і буває, після того, як «прохач» отримав гроші (причому ви навіть і не подумали взяти з нього розписку), він зникає, а до вас звертається банк з вимогою виконати кредитне зобов‘язання. Ви, природно, припускаєте, що це помилка банку, тому що насправді гроші отримав ваш знайомий.

Хочеться звернути особливу увагу — підписуючи кредитний договір від власного імені, ви висловлюєте свою згоду з умовами такого договору, результатом чого (де-юре) є отримання саме вами суми кредиту з усіма обов’язками по його виплаті. Фактичні ж обставини справи банк не цікавлять.

Слід зазначити, що міліція тут справі не допоможе. Такі питання вирішуються в рамках цивільного судочинства. Якщо ви все-таки зважилися і надали такого роду допомогу ближньому, спробуйте себе забезпечити хоча б отриманням від нього розписки. Щоправда, такий документ (див. ст.1047 ЦК) буде підтверджувати лише факт того, що ви передали в борг певну суму грошей, виконання ж умов кредитного договору залишиться вашої обов'язком.

Хотілося б вірити, що все сказане допоможе уникнути помилок, що тягнуть за собою не тільки значні фінансові втрати, а й втрату друзів.