Новини / Аналітика / Третій сорт. Боротьба за перший триває
22 травня 2009, 08:30
Розмір шрифта: А А А

Третій сорт. Боротьба за перший триває

Третій сорт. Боротьба за перший триває, Шенгенське законодавство, українські громадяни, транзит, депортація
Третій сорт. Боротьба за перший триває

26 травня десять українських громадян відзначать дуже неприємну річницю. Рік тому, повертаючись автобусом додому із сезонних робіт з Іспанії транзитом через Німеччину, вони були затримані німецькою поліцією всього за кілька кілометрів від німецько-польського кордону. За те, що нібито не мали дозволу перебувати на території Німеччини. Їх обшукали, роздягаючи догола, забрали всі зароблені гроші, того ж дня судили, а наступного ранку депортували до України.

Як пояснювали згодом (коли інцидент уже набув широкого резонансу) українським дипломатам чиновники Єврокомісії, проблеми з транзитом громадян третіх країн виникають регулярно у зв’язку з нечіткістю відповідних положень Шенгенського законодавства, що призводить до його різного трактування державами-членами. Зокрема з’явилася прогалина в регулюванні транзиту власників національних віз у зворотному напрямку (тобто під час повернення на батьківщину). Ця «прогалина» в Шенгені обернулася для українських громадян безстроковою забороною на в’їзд у ФРН (що, фактично, означає заборону на в’їзд до всіх інших країн–учасниць цієї угоди), втратою зароблених тяжкою працею грошей і приниженням людської гідності.

Цю історію «ДТ» дуже докладно описало в статті «Третій сорт» (№22 (701), 14—20 червня 2008 р.), а через три тижні в матеріалі «Третій сорт. Боротьба за перший» (№25 (704), 5—11 липня 2008 р.) повідомило про перші результати спроб українців відстояти свої права, захистити честь і гідність.

За рік отриманий у німецькому пункті пропуску Герліц глибокий шок у наших заробітчан, звісно, вже минув, але приниження, якому їх піддали, вони навряд чи колись зможуть забути. Семеро з них продовжують боротися, апелюючи до німецької Феміди. Успіхів у цій боротьбі на сьогодні майже немає — депортацію не скасовано, заборону на в’їзд не знято, гроші не повернуто. Шансів на успіх небагато. У тому числі й тому, що постраждалі заробітчани залишилися зі своїми проблемами наодинці. Державні органи, трохи пометушившись після зчиненого у ЗМІ галасу, задовольнилися відповіддю німецької сторони про те, що проведене внутрішнє розслідування показало, що звинувачення на адресу німецьких поліцейських у жорстокому поводженні з українськими мігрантами безпідставні, а застосовані до затриманих заходи є правомірними. Спробувавши знову звернутися в українське МЗС по допомогу, заробітчани отримали дуже оригінальну відповідь. За словами Ольги Розлуцької, однієї з постраждалих, їй порекомендували звернутися до… журналістки «Дзеркала тижня», «яка в курсі всієї цієї справи». Ми, звісно, цінуємо таку високу довіру до нашої газети і її журналістів, однак переконані, що захист прав українських громадян — це завдання насамперед держави.

На сьогодні справа наших заробітчан остаточно не заглухла, схоже, тільки завдяки небайдужості і громадянській позиції німецької журналістки українського походження і правозахисниці Ольги Самборської, котра з перших же днів підключилася до організації допомоги постраждалим українцям. Вона допомогла їм оформити заяви і заповнити анкети для розслідування їхнього інциденту правозахисною організацією Amnesty International, яка займається моніторингом діяльності поліції на предмет дотримання її працівниками прав людини. До речі, усе робилося через берлінське відділення цієї організації. Як розповідає Ольга, у київському відділенні історією постраждалих у Німеччині співгромадян не зацікавилися, направили у відділення львівське. Там допомогти обіцяли, але так нічого й не зробили. Через це було згаяно близько двох місяців дорогоцінного часу.

Після того як перша апеляція заробітчан не була задоволена німецьким судом, Ольга Самборська знову ж таки з допомогою берлінського відділення Amnesty International знайшла приватного адвоката, котрий погодився вести справу українських мігрантів. Було складено і подано до суду другу апеляцію, в даний час вона перебуває на розгляді. Трохи грошей на оплату послуг адвоката виділила Amnesty International, щось удалося зібрати за рахунок приватних пожертв українців, які проживають у Німеччині. На сьогодні ці кошти закінчилися, і проблема оплати адвоката стоїть дуже гостро.

Однак є і деякі позитивні новини, щоправда, вони поки що ніяк реально не позначилися на долі наших заробітчан. По-перше, про їхній випадок тепер знають уже не лише в Єврокомісії та Європарламенті, а й в ООН. У лютому цього року Amnesty International включила опис інциденту, котрий стався з українцями, у свою доповідь на адресу Ради з прав людини ООН.

По-друге, у лютому ж німецька поліція була готова піти на деякі поступки, причому, як пояснює О.Самборська, на думку адвокатів, це «дуже велика поступка» і «серйозний прогрес», оскільки в подібних справах, як правило, рішень не змінюють. А тут німці запропонували депортованим ними українцям скасувати рішення про депортацію у разі, якщо вони погодяться, що це буде зроблено за їхній кошт. Тобто ті гроші, котрі були вилучені в заробітчан, підуть на оплату витрат з їхньої депортації та її скасування. Більше того, деяким депортованим, у кого забрали менші суми, було запропоновано ще й доплатити за скасування рішення (від 250 до 900 євро). П’ятьох постраждалих ця пропозиція обурила до глибини душі. За словами одного з них, Василя Вовчанського, мало того, що права українців були грубо порушені, а їхня честь і гідність принижені, мало того, що їх обібрали, то тепер за відновлення справедливості вони мусять іще й щось платити. Навпаки, вважає Василь, німці не тільки повинні скасувати депортацію за свій рахунок і повернути всі вилучені гроші, а ще й компенсувати моральну шкоду, якої українці зазнали в результаті хамського з ними поводження. На своїх зборах 13 березня п’ятеро постраждалих ухвалили рішення не погоджуватися на пропозицію німецької сторони і надіслали в Берлін відповідний протокол.

Ще дві жінки, котрі вирішили відстоювати свої права самостійно, за розповідями їхніх колишніх друзів за нещастям, отримавши з Німеччини документи німецькою мовою і так-сяк переклавши складний юридичний текст із допомогою місцевої вчительки, начебто й готові були погодитися з пропозицією німців, але до кінця, що до чого, не розібралися. Оскільки в них було вилучено більші, ніж у інших суми, їм пропонувалося дати в письмовому вигляді свою згоду на те, що 1200 євро підуть у рахунок скасування депортації, а решту грошей (приблизно 500 євро) буде перераховано на вказані ними рахунки. Не розібравшись у нюансах і зрадівши, що їм повернуть хоч якісь крихти, жінки рахунки в банку відкрили і реквізити німцям повідомили, а от письмової згоди розпрощатися з 1200 євро не надіслали. У результаті — ні грошей на цих рахунках, ні скасування депортації.

О.Самборська сподівається: хоч щось у суді відстояти все ж таки вдасться. Втім, українців уже попередили, що в разі програшу справи, кожному з них доведеться сплатити по 291 євро. Вони у відповідь написали заяви, що, оскільки не мають таких коштів, просять оплатити судові витрати, відповідно до німецького законодавства, за рахунок держави, тобто Німеччини. Скільки триватиме судова тяганина, і тим більше чим вона завершиться, нікому не відомо. Але руки наші заробітчани поки що опускати не збираються. На думку Василя Вовчанського, коли держава не хоче і не може захистити права своїх громадян, вони повинні об’єднуватися, щоб зробити це і без байдужих політиків і чиновників. Необхідно, вважає він, створити громадську організацію, котра займалася б не проблемою міграції взагалі (таких організацій у нас уже досить), а питаннями конкретних мігрантів, організувала б гарячу лінію, надавала б юридичну допомогу, надрукувала б, зрештою, брошури для лікнепу виїжджаючих на заробітки за кордон і роздавала б їх біля посольств. Простір для роботи такої організації — широчезний.

P.S. Коли цей матеріал був уже готовий до друку, ми отримали нову інформацію від О.Самборської, котра в черговий раз зв’язалася з німецьким адвокатом заробітчан. За її словами, рішення про депортацію скасовано щодо всіх постраждалих, але тільки четверо жінок можуть уже ним скористатися. Решта — тільки після здійснення ними необхідної доплати. Також скасовано штрафи, невеликі суми яких через певний час буде повернуто українцям.

Відповідно до затвердженого указом президента України від 26 лютого 1998 року № 153/98 «Положення про дипломатичний паспорт України», «дипломатичний паспорт України є документом, що дає право на виїзд з України, в’їзд в Україну та посвідчує особу громадянина України під час перебування за межами України. Дипломатичний паспорт України є власністю України. Дипломатичний паспорт України за умови його належного оформлення є дійсним для виїзду з України в усі держави світу». На першій сторінці паспорта у два стовпчики розміщено текст українською та англійською мовами: «Ім’ям України Міністр закордонних справ України просить усі компетентні власті безперешкодно пропускати пред’явника цього паспорта, надавати йому необхідну допомогу та захист».

Як зазначив «Дзеркалу тижня» т.в.о. директора департаменту консульської служби МЗС України Сергій Альошин, українське законодавство не надає власникам дипломатичних паспортів певних привілеїв та імунітетів. Дипломатичний паспорт лише передбачає виявлення його власникові особливої поваги як високій офіційній посадовій особі іноземної держави. Також дипломатичний паспорт надає певні переваги, зокрема в тому, що його власник має можливість безвізового в’їзду до ряду іноземних країн, безкоштовне оформлення дипломатичних віз тощо.

Відповідно до положень Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, привілеї та імунітети (статті 29—40) поширюються, зокрема, на дипломатичний персонал представництва акредитуючої держави в державі перебування і пов’язані з виконанням дипперсоналом своїх функцій. Водночас пунктом 1 статті 41 Віденської конвенції чітко визначено, що всі особи, які користуються такими привілеями та імунітетами, зобов’язані поважати закони і постанови країни перебування. При цьому, як визначено у преамбулі Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, такі привілеї та імунітети надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють державу.

 

Тетяна СИЛІНА

ВКонтакте Buzz Live journal Facebook Twitter

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишою і натисніть CTRL+Enter
Лист у редакцію
Ви не авторизувались.
Якщо у вас вже э обліковий запис ВКурсе.ua, увійдіть або зареєструйтесь.
ваш коментар:

Читайте також:

Яка частина українців готова шукати підробіток (дослідження)

3 червня 2017, 16:31

Останні новини за сьогодні: