Новини / Аналітика / Альма-матер української книжки
7 грудня 2007, 08:10
Розмір шрифта: А А А

Альма-матер української книжки

Альма-матер української книжки, Радянський Союз, вища освіта, редактори, видавнича діяльність
Альма-матер української книжки

Історія вищої освіти у нашій батьківщині сповнена парадоксів. Одним із таких парадоксів можна вважати відкриття 1967 року кафедри видавничої справи та редагування у Львівському поліграфічному інституті імені Івана Федорова (нині це Українська академія друкарства).

Що ж тут дивного? По-перше, у Радянському Союзі діяльність редакторів та видавців була суто ідеологічною, оскільки вони мусили виконувати функції цензора (а може, й цербера?) будь-якої думки чи ідеї та відповідати за «правильність» видавничої продукції посадою, партійним квитком або, у прямому смислі, головою. Тож, користуючись логікою тогочасної влади, редакторів та видавців треба було готувати на кафедрі наукового комунізму або ще якій-небудь ідеологічній. По-друге, таку кафедру — єдину на весь СРСР — відкрили не у підконтрольних Москві або Києві, а у політично небезпечному «українському П’ємонті». Почала вона свою діяльність після розгрому в Україні руху «шістдесятників», ядром якого були саме галичани.

Отже, уперше в Радянському Союзі стаціонарна підготовка видавців стала проводитися саме у Львові. Правда, передбачалося, що вчити на цій кафедрі будуть майбутніх редакторів, які б готували до друку тільки наукові тексти. Ця ідея на той час була кон’юнктурною — варто лише згадати модні у 1960-х роках дискусії «фізиків і ліриків». А відкриття кафедри видавничої справи та редагування було своєрідним компромісом — «фізики» роблять відкриття та, наскільки це їм вдається, пишуть наукові статті, а вже допомогти донести їх думки до народу мають редактори і видавці наукової літератури.

Обкладинка монографії про Івана Тиктора, підготовленої кафедрою видавничої справи та редагування УАК

Ще кафедра мала готувати фахівців з редагування рекламних текстів. Це вже й зовсім було дивно — що рекламувати у країні суцільного дефіциту? Рекламних гасел, які тоді були на плакатах та у газетах, можна перелічити на пальцях однієї руки: «Літайте літаками Аерофлоту», «Зберігайте гроші в ощадних касах» та ще кілька. Проте, як виявилось, ініціатор ідеї — завідуючий кафедрою професор М.Феллер зробив безпомилковий прогноз. Ось іще один парадокс — почали готувати фахівців з реклами, а потім уже реклама заполонила інформаційний простір.

Наукові тексти та рекламу комуністична влада вважала маргінальними, не важливими для утвердження ідеології Радянської імперії. Але це допомогло викладачам Львівського поліграфічного інституту вижити в умовах гонінь на українську інтелігенцію. В 1974—1976 рр. чергова хвиля боротьби з «націоналістичними елементами», як цунамі, накрила Львівський університет ім. Івана Франка. Талановитих і сміливих професорів, аспірантів і студентів гуманітарних факультетів було звільнено з роботи, засуджено, відправлено на заслання. А про гуманітаріїв-поліграфістів, на щастя, просто забули.

Це й дало змогу вижити багатьом фахівцям, які піднесли культуру української книжки на високий рівень. Так, наприкінці 1960-х років на кафедрі почав працювати Роман Григорович Іванченко, з іменем якого пов’язується формування нового наукового напряму — літературного редагування. Він досліджував мовні та літературні особливості твору і процесу редагування з огляду на особливості творення і сприймання тексту. Справжній патріот України («націоналіст» — як про нього говорили і писали у відповідні органи недоброзичливці), створив наукову школу, ідеї якої є основою викладання видавничої справи та редагування у ВНЗ сучасної України. Завдяки професорові Р.Іванченку та викладацькому колективу, який склався навколо нього, донині безперервно ведеться підготовка кваліфікованих фахівців для книжкових видавництв, системи науково-технічної інформації, рекламних служб, мас-медіа.

«Хай щастить!» — це була улюблена фраза Романа Григоровича, якою він «благословляв» студентів, колег, усяке добре діло. Його побажання здійснилися — кафедрі щастило на викладачів.

У 1970-х роках там працювали віддані своїй справі М.Шевченко, Н.Бутенко, І.Квітко, В.Звенигородський, Ж.Ковба, С.Звєжинський та ін. Вони ретельно вивчали тенденції у виданні наукової, технічної та рекламної літератури, досліджували нові явища у видавничій справі, намагалися сформувати вимоги до редактора, які б відповідали часу.

Але сучасне обличчя кафедри було створено наприкінці 1980-го — на початку 1990-х рр., коли почав формуватися книговидавничий ринок. Мабуть, не було жодного аспекту у цій справі, який би не розроблявся науковцями кафедри. Ґрунтовні дослідження історії і теорії преси та журналістської майстерності стали сферою наукових інтересів В.Рябого, М.Романюка, Л.Шеремета. Поглибленою філологічною підготовкою студентів опікуються О.Сербенська та І.Капраль. Видавничу підготовку різних видів літератури на українському матеріалі ведуть Н.Зелінська, Н.Черниш, Е.Огар, пропагандою книжки займався П.Якобчук.

«Візитною карткою» кафедри стали дослідження окремих видів літератури — наукової, навчальної, науково-популярної, рекламної, а також історія видавничої справи в Україні та діяльність видатних видавців і редакторів.

Так, була виведена із забуття діяльність західноукраїнського видавця Івана Тиктора. У період між двома світовими війнами уродженець галицького села створив у Львові справжню «видавничу імперію», в якій побачили світ сотні і тисячі україномовних книжок. Як виявилося, вже тоді видання художніх творів українською було прибутковою справою — видавець Іван Тиктор став не просто заможною людиною, а мільйонером. Він власним досвідом довів конкурентоспроможність української книжки.

Завдяки зусиллям науковців цієї кафедри вийшла у світ книжка, присвячена його життю і діяльності. А ім’ям Івана Тиктора названа одна із центральних вулиць у Львові.

Досвід Івана Тиктора конче потрібно вивчити і засвоїти сучасним українським видавцям, вважає професор Надія Зелінська — доктор філологічних наук, завідувачка кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства. Як кожна людина, віддана своїй справі, пані Надія говорить не лише про процес навчання редакторів, а й про «кінцевий продукт» — результат цієї підготовки, тобто про книжку та її місце у нашому суспільстві.

— Надіє Віталіївно, 2007 рік було проголошено Роком української книжки? Щось змінилось у книжковій галузі на краще?

— Хіба що наші можновладці почали виступати не поруч з комп’ютером, а на тлі книжкових полиць. В Україні відбулося кілька заходів та імпрез на кшталт книжкових фестивалів, а чи стало краще від цього видавцям і читачам? Сьогодні справді видається багато книжок, проте акценти змістилися з радянської заідеологізованості до швидкості та прибутковості. І що маємо? Книжки виходять некваліфіковано редаговані, а іноді пишуть — «роман публікується в авторській редакції». Деякі слабко підготовлені видавці взагалі викреслюють редактора як ланку видавничого процесу.

— Але якщо автор — визнаний майстер слова? Невже він не має права на висловлення своєї думки так, як це хочеться саме йому? Крім того, часто книжки видаються коштом самого автора. А хто платить, той, як відомо, і замовляє книжку у тому вигляді, як він хоче. Чи не так?

— Так іноді робиться, але так не має бути. Фаховому редагуванню мусить підлягати будь-який текст, навіть якщо він належить найвідомішому авторові. Редагувати треба, незважаючи на звання, титули, імена і посади. Лише тоді ми досягнемо видавничої культури, якої так бракує сьогодні.

— Виховаємо видавничу культуру — і читач повернеться до книжки? Усі нарешті вимкнуть комп’ютери і поринуть у читання?

— Комп’ютер не викреслить книжку, оскільки суспільство потребує константної форми знань та інформації. Найрозвинутіші комп’ютеризовані країни мають найкраще розвинуту і розгалужену книжкову справу. Там дбають про естетику книжки, оскільки то є аксіома — чим книжка привабливіша, тим її краще купують.

— І тим дорожче вона стає для читача у прямому грошовому сенсі. Чи сприяє висока ціна тому, що книжку куплять?

— Ми мусимо привчити наше суспільство до думки, що книжка — це коштовна річ. Її треба не лише прочитати, але й зберегти, передати нащадкам.

— Чи не може бути такого, що сам процес читання стане прерогативою коли не інтелектуальної еліти, то принаймні заможних людей? Але ж більшість книжок мусять бути орієнтованими на масову аудиторію.

— А ось тут ми маємо звернутися до досвіду Івана Тиктора. Він ще на початку ХХ ст. налагодив справу так, що у його видавництві виходили дешеві книжки і дорогі подарункові видання. І це правильно. До того ж він видавав часописи, де містилася реклама як різних товарів, так і книжок. Дуже хотілося б, щоб наші мас-медіа підтримували вітчизняну книжкову продукцію! У США, наприклад, на телебаченні у найкращий час йдуть не якісь там шоу або «фабрики зірок», а програми, присвячені оглядам книжкових новинок.

— У вас в Академії друкарства проводиться підготовка з промоції книжки?

— Так, у нас викладаються курси з книжкового менеджменту і маркетингу, є у нас блок рекламних дисциплін. Мої колеги й я постійно наголошуємо на тому, що сьогодні усіма засобами треба повернути людей до читалень, книгарень, бібліотек.

— Усіма засобами? Тобто ви вважаєте нормальним, коли юна письменниця дарує потенційним читачам свою білизну, щоб привернути їх увагу до своїх творів.

— Завжди були і будуть любителі епатажу. Але це справа смаку і культури. Мені подобається, як тонко і ненав’язливо пропагує книжки Святослав Вакарчук, як робить це Юрій Андрухович, до речі, випускник нашої кафедри. Сподіваюся, що й інші публічні і популярні люди долучаться до реклами книжки. Поступово, хоч і повільно, українська книжка стає престижною. І ми пишаємося тим, що в цьому є і наша заслуга.

Автор: Алла Бойко

ВКонтакте Buzz Live journal Facebook Twitter

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишою і натисніть CTRL+Enter
Лист у редакцію
Ви не авторизувались.
Якщо у вас вже э обліковий запис ВКурсе.ua, увійдіть або зареєструйтесь.
ваш коментар:

Читайте також:

Гриневич розповіла, як зросли витрати на вищу освіту

18 березня 2017, 08:56

Вища освіта в умовах реформи: зміни громадської думки

15 березня 2017, 19:24

Чим можна замінити вищу освіту

6 лютого 2017, 10:08

Про доступ до вищої освіти: це не товар, який купують

26 січня 2017, 17:01

Останні новини за сьогодні: