Aeronetix: українські інженери виробляють компоненти для FPV-дронів

Aeronetix як українські інженери розвивають виробництво компонентів для FPV-дронів

Компанія Aeronetix спеціалізується на антенах, передавачах і приймачах для керування та відеосигналу FPV-дронів. Співзасновник Михайло Ткаченко пояснює, як інженери з нуля будували виробництво під час війни.

Початок з волонтерства та інженерного досвіду

Історія компанії стартувала не з бізнес-плану. Обоє співзасновників — інженери. Вони хотіли допомагати військовим. Ринок тоді заповнювали китайські антени. Українське виробництво лише зароджувалося. Спочатку вироби робили на волонтерських засадах. Замовлення йшли через месенджери. Команда спілкувалася з військовими, щоб зрозуміти запити. Згодом діяльність стала комерційною. Михайло не був упевнений в успіху. Він мав технічний досвід, але не знав продажів. Бездіяльність здавалася гіршим варіантом. Підхід до планування змінився. Команда почала аналізувати майбутні потреби ринку. Сьогодні вона випереджає запити. Готує рішення під частоти, які можуть стати затребуваними.

Кадри, залежність від Китаю та плани

Пошук кадрів залишається викликом. Михайло зазначає: «В Україні дуже мало спеціалістів цього профілю, і більшість із них уже зайнята іншими фірмами. Тому пошук дуже крутого антенника або радіоінженера — це завдання із зірочкою». Кандидатів від монтажників до інженерів він відбирає особисто. Важливі вміння ставити запитання та аргументувати позицію. Більшість команди працює віддалено. Це зручно і безпечніше. Навіть з власними розробками повний цикл виробництва контролювати складно. У дроні китайське майже все: польотні контролери, системи керування, відеопередавачі, мікросхеми та конденсатори. «Якщо закриється китайський експорт, то війна закінчиться за місяць. Не на нашу користь, на жаль», — наголошує Ткаченко. Перший передавач Aeronetix військові оцінили високо. Компоненти зняли з виробництва. Заміна виявилася гіршою за габаритами та енергоспоживанням. Баланс ціни та якості зник. Такі випадки показують потребу в технологічному суверенітеті. Повний цикл вимагає інвестицій, часу та співпраці держави з бізнесом. Обхідні шляхи шукають уже зараз. Наприклад, програмно кероване радіо. Воно дорожче й менш ефективне, але працює там, де стандартні чипи безсилі. Наступний крок компанії — цифрові відеопередавачі середньої дальності. Більшість безпілотників літає на аналогових системах і китайській цифрі. Власна технологія дала б перевагу на полі бою. Безпека України не обмежується технологіями. Важливі сильна армія, забезпечення військових і готовність суспільства діяти разом. Виробники потребують більшої підтримки держави. Вони продовжують роботу, щоб більше військових могли виконувати завдання та тримати фронт.