Процес лібералізації в СРСР і скасування статті 6 Конституції
14 березня 1990 року в Кремлівському палаці з’їздів зібралися депутати на позачерговий III З’їзд народних депутатів СРСР. У залі панувала напруга, якої раніше тут не відчували десятиліттями. Саме цього дня з’їзд ухвалив закон, що кардинально змінив статтю 6 Конституції 1977 року. Замість формулювання про «керівну і спрямовуючу роль» КПРС нова редакція проголосила: партія разом з іншими політичними партіями, профспілками, молодіжними та громадськими організаціями бере участь у виробленні політики держави.
Цей юридичний акт став кульмінацією процесу лібералізації, який тривав з середини 1980-х. Він не просто послабив партійну монополію — він легалізував багатопартійність і фактично відкрив шлюзи для політичного плюралізму в країні, де впродовж семи десятиліть єдина партія контролювала все: від заводів до видавництв, від шкіл до армії.
Для тих, хто тільки починає розбиратися в темі, варто пояснити простими словами. Стаття 6 була не просто рядком у конституції. Вона закріплювала реальність: усі ключові рішення ухвалювалися в Політбюро ЦК КПРС, а Верховна Рада та уряди союзних республік виконували вказівки. Будь-яка спроба створити альтернативну силу сприймалася як загроза системі. Лібералізація, або Перебудова, яку проголосив Михайло Горбачов у 1985 році, спочатку рухалася обережно — через економічні експерименти та політику гласності. Але без зняття партійної монополії ці кроки залишалися половинчастими.
Гласність дозволила говорити про «білі плями» історії — сталінські репресії, Голодомор, афганську війну. Демократизація 1988–1989 років запровадила альтернативні вибори до нового органу — З’їзду народних депутатів. На першому з’їзді у травні–червні 1989 року вже лунали голоси, які вимагали скасувати статтю 6. Академік Андрій Сахаров, правозахисник і нобелівський лауреат, прямо з трибуни наполягав на цьому. Його підтримувала Міжрегіональна депутатська група — перше організоване опозиційне об’єднання всередині з’їзду. Горбачов тоді вагався: він хотів оновити соціалізм, а не зруйнувати партійну вертикаль. Проте тиск знизу наростав.
1989 рік став переломним не лише в Москві. Страйки шахтарів у Кузбасі та Донбасі, «живий ланцюг» у Балтії, падіння Берлінського муру у листопаді — усе це показувало: стара система не може контролювати ситуацію. Східна Європа демонструвала, що коли партійна монополія слабшає, події розвиваються стрімко. Горбачов розумів: якщо не піти назустріч вимогам, його можуть усунути консерватори так само, як свого часу Хрущова у 1964-му. У лютому 1990 року пленум ЦК КПРС погодився відмовитися від монополії на владу. А вже за місяць з’їзд закріпив це законодавчо.
Нова редакція статті 6 не просто дозволила створювати партії. Вона змінила саму логіку влади. Тепер опозиційні сили могли легально висувати кандидатів, проводити з’їзди, видавати газети без постійного страху перед КДБ. У Росії швидко оформився блок «Демократична Росія». В Україні «Рух» перетворювався з громадського руху на політичну силу. 24 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР скасувала аналогічну шосту статтю своєї республіканської конституції. Це рішення прийняли під очевидним тиском Москви, але воно дало українському парламенту більше маневру для майбутніх кроків.
Процес мав глибокі суперечності. Горбачов бачив у скасуванні статті 6 інструмент для оздоровлення системи — спосіб послабити консервативний партійний апарат і провести економічні реформи. Натомість радикальні демократи сприймали це як початок кінця однопартійної держави. Економічна лібералізація відставала: кооперативи 1988 року породили тіньовий капітал, ціни повзли вгору, дефіцит став хронічним. Політичне розкріпачення без економічного підґрунтя створювало вибухонебезпечну суміш. Республіки одна за одною проголошували суверенітет — «парад суверенітетів» 1990 року. Україна ухвалила Декларацію про державний суверенітет 16 липня 1990 року вже без формальної згоди партійного центру.
Для просунутих читачів важливо побачити нюанси. Скасування статті 6 не стало миттєвим переходом до повноцінної демократії. Комуністична партія зберігала величезні ресурси — майно, медіа, зв’язки в силових структурах. Багато колишніх номенклатурників швидко адаптувалися до нових умов, беручи участь у приватизації. Водночас з’явилися сотні нових партій і рухів, часто крихітних і ідеологічно строкатих. Деякі дослідники вважають, що стаття 6 була радше символічною декларацією, а реальна влада трималася на адміністративних механізмах. Проте саме її скасування зняло останній юридичний бар’єр і зробило незворотним рух до плюралізму.
Цікаво простежити, як гласність і нові виборчі правила підготували ґрунт для цього рішення. До 1989 року цензура пом’якшилася настільки, що на телебаченні почали показувати прямі трансляції з’їздів. Мільйони людей по всьому СРСР, у тому числі в українських містах і селах, вперше бачили, як депутати сперечаються, критикують владу і навіть вигукують «Ганьба!». Це був потужний каталізатор суспільної свідомості. Люди, які раніше уникали політики, почали цікавитися: «А чому ми не можемо обирати справжню альтернативу?»
Хронологія ключових подій чітко показує наростання динаміки:
| Дата | Подія | Вплив на процес лібералізації |
|---|---|---|
| 1985–1986 | Початок Перебудови та гласності | Перші спроби реформ зверху, пом’якшення цензури |
| Травень–червень 1989 | I З’їзд народних депутатів СРСР | Поява організованої опозиції, перші вимоги скасувати статтю 6 |
| Листопад 1989 | Падіння Берлінського муру | Зовнішній тиск, демонстрація вразливості партійних режимів |
| 14 березня 1990 | III З’їзд: скасування статті 6 | Юридичне визнання багатопартійності, обрання Горбачова Президентом СРСР |
| 24 жовтня 1990 | Скасування статті 6 в УРСР | Посилення ролі Верховної Ради України, крок до суверенітету |
Ці дати ілюструють, як процес, що починався як спроба врятувати систему, поступово виходив з-під контролю її творців.
Цікаві факти про переломний момент 1990 року
- Сесії з’їздів народних депутатів транслювалися по центральному телебаченню. Для багатьох родин у Києві, Львові чи Донецьку це стало головною подією вечора — люди збиралися біля екранів, як на футбольний матч. Такої відкритості радянська система не знала ніколи раніше.
- Андрій Сахаров, який помер у грудні 1989 року, встиг стати одним із найгучніших голосів за скасування статті 6. Його промови на з’їзді, попри погане здоров’я, надихали опозицію по всьому Союзу.
- Горбачов погодився на зміни частково з тактичних міркувань: він боявся, що консервативна партійна верхівка усуне його з посади генсека, як це сталося з Хрущовим. Послаблення статті 6 мало стати його страховкою.
- Після 14 березня 1990 року в СРСР почали виникати десятки нових партій. Деякі з них проіснували лише кілька місяців, інші трансформувалися в серйозні політичні сили 1990-х.
- В Україні скасування шостої статті дозволило Верховній Раді діяти більш independently. Вже за дев’ять місяців, у липні 1990-го, депутати ухвалили Декларацію про державний суверенітет — документ, який став юридичним фундаментом для Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.
- Цікавий парадокс: стаття 6 формально не забороняла інші партії, але на практиці будь-яка спроба їх створити блокувалася адміністративними методами. Скасування зняло саме цей механізм блокування.
Процес лібералізації в СРСР ніколи не був лінійним і передбачуваним. Скасування статті 6 стало точкою, після якої зворотного шляху до старої системи вже не існувало. Воно дало легальний простір для сил, які хотіли або глибших реформ, або повного розриву з минулим. У серпні 1991 року, під час спроби державного перевороту, стара партійна машина вже не змогла взяти ситуацію під контроль — надто багато важелів було втрачено. А в грудні того ж року в Біловезькій пущі керівники трьох республік зафіксували те, що фактично завершилося ще 14 березня 1990 року.
Сьогодні, озираючись назад, видно: той день у Москві був не просто технічною поправкою до конституції. Це був момент, коли радянська система юридично визнала свою неспроможність існувати в старому вигляді. Лібералізація, яка починалася як спроба оновлення, завершилася народженням нових держав і нової політичної реальності на просторах колишнього Союзу.
