Англо-португальська криза 1889–1890
Передумови: Чому виник конфлікт?
Англо-португальська криза 1889–1890 років, також відома як Британський ультиматум 1890 року, була напруженим дипломатичним і військовим конфліктом між Великою Британією та Португалією. Він розгорнувся в Південній Африці через зіткнення колоніальних амбіцій двох держав у регіоні, багатому на ресурси та стратегічно важливому для європейських імперій. Ця криза стала яскравим прикладом “Гонки за Африку”, коли європейські держави змагалися за контроль над континентом.
Португалія, одна з найстаріших колоніальних держав, володіла Анголою на заході та Мозамбіком на сході Африки. У 1880-х роках вона розробила амбітний план, відомий як “Рожева карта” (Rose-coloured Map), який передбачав створення суцільного коридору між цими колоніями. Цей коридор охоплював території сучасних Зімбабве, Замбії та Малаві, включаючи країну Макололо та регіон Ширських нагір’їв. Португальські претензії базувалися на історичних експедиціях, зокрема дослідженнях офіцера Алешандре де Серпи Пінту.
Велика Британія, зі свого боку, також мала плани на ці території. Британський магнат Сесіл Родс і його Британська Південно-Африканська компанія прагнули реалізувати ідею “від Кейптауна до Каїра” – суцільного ланцюга британських володінь через Африку. Португальські дії загрожували британським інтересам, зокрема в Ньясаленді (сучасна Малаві) та Машоналенді (сучасне Зімбабве). Напруженість посилилася через конкуренцію з Німеччиною, яка контролювала Східну Африку, ускладнюючи британські плани.
- Рожева карта: Португалія претендувала на величезну територію між Анголою та Мозамбіком, спираючись на історичні експедиції.
- Британські амбіції: Британія прагнула контролювати Південну та Центральну Африку, щоб забезпечити торгівлю та стратегічне домінування.
- Економічні інтереси: Регіон був багатий на золото, мідь і родючі землі, що приваблювало обидві держави.
- Дипломатична напруга: Португальські дії суперечили британським угодам із місцевими племенами, зокрема Макололо та Яо.
Хід кризи: Від експедиції до ультиматуму
Криза почалася з португальської експедиції, яку очолив Серпа Пінту, і завершилася дипломатичним приниженням Португалії через британський ультиматум. Конфлікт не переріс у повномасштабну війну, але демонстрація сили та дипломатичний тиск визначили його результат.
Експедиція Серпи Пінту
У 1888–1889 роках Португалія організувала дві експедиції до Південної Африки під виглядом наукових досліджень. Першу очолив Антоніо Кардозо, другу – Серпа Пінту, губернатор Мозамбіку. Їхньою метою було укласти договори з місцевими вождями Яо та Макололо, щоб закріпити португальський вплив. Пінту, зокрема, досліджував країну Макололо та Ширську долину, встановлюючи португальські прапори та проголошуючи контроль.
Британці сприйняли ці дії як порушення своїх інтересів. У серпні 1889 року Серпа Пінту зустрівся з британським консулом Генрі Джонстоном біля річки Руо. Джонстон попередив, що перетин річки означатиме конфлікт із Британією. Незважаючи на це, у вересні Пінту перетнув Руо, що призвело до збройної сутички 8 листопада 1889 року між португальськими військами та Макололо біля річки Шир.
Британська реакція: Протекторати та тиск
У грудні 1889 року британський віце-консул Джон Б’юкенен, ігноруючи вказівки Лондона, проголосив протекторат над Ширськими нагір’ями. Незабаром Джонстон оголосив другий протекторат над територією на захід від озера Ньяса (сучасна Малаві). Ці дії, хоч і не були офіційно санкціоновані, отримали підтримку британського МЗС.
18 грудня 1889 року британський посол у Лісабоні Джордж Петре передав Португалії ноту, вимагаючи не атакувати британські загони в країні Макололо. Португальський міністр закордонних справ Енріке Барруш Гоміш відповів, що експедиція Пінту є науковою, але це було неправдою. 23 грудня Пінту телеграфував до Лісабона, повідомивши, що встановив португальську владу в Макололо.
Британський ультиматум
Дізнавшись про дії Пінту, Британія посилила тиск. 29 грудня 1889 року Атлантична ескадра прибула до Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, а британські кораблі з’явилися біля портів Мозамбіку. 10 січня 1890 року прем’єр-міністр лорд Солсбері видав ультиматум, вимагаючи негайного виведення всіх португальських військ і адміністрації з Макололо, Машоналенду та Матебелеленду. У разі відмови Британія погрожувала військовими діями, включно з окупацією португальських портів.
Португалія, економічно слабша та залежна від британської торгівлі, не могла протистояти. 12 січня 1890 року Рада Португалії погодилася на умови ультиматуму, і португальські війська були виведені.
Наслідки кризи: Геополітичні зміни
Англо-португальська криза завершилася дипломатичною перемогою Британії, але мала глибокі наслідки для Португалії та Африки.
| Аспект | Наслідки |
|---|---|
| Політичні | Португалія втратила претензії на території сучасних Зімбабве, Замбії та Малаві. |
| Економічні | Британія отримала доступ до ресурсів регіону, зміцнивши економічний вплив. |
| Соціальні | У Португалії зросли антибританські настрої та республіканський рух. |
| Міжнародні | Британія зміцнила позиції в Африці, але зіпсувала відносини з Португалією. |
Ультиматум 1890 року став національним приниженням для Португалії, що підживило республіканські настрої та призвело до революції 1910 року.
Цікаві факти по темі: 🗺️
- “Рожева карта” Португалії була названа так через рожевий колір, яким позначали претензії на картах.
- Серпа Пінту був не лише військовим, а й відомим дослідником Африки, автором книги про свої подорожі.
- Британський ультиматум викликав у Португалії масові протести, а король Карлуш I втратив популярність.
- Криза стала першим випадком, коли Британія використала морську міць для дипломатичного тиску в Африці.
- Території, від яких відмовилася Португалія, згодом стали частиною Британської Родезії.
Ключові постаті кризи
Криза висвітлила кілька яскравих особистостей, чиї дії визначили її перебіг.
- Серпа Пінту: Португальський офіцер і дослідник, чия експедиція спровокувала конфлікт.
- Лорд Солсбері: Британський прем’єр-міністр, який видав ультиматум, зміцнивши позиції Британії.
- Генрі Джонстон: Британський консул, чиї дії в Ньясаленді посилили напруженість.
- Енріке Гоміш: Португальський міністр, який намагався виправдати дії Пінту, але поступився тиску.
Значення кризи в історії
Англо-португальська криза 1889–1890 років стала поворотним моментом у колоніальному розподілі Африки. Вона продемонструвала перевагу британської дипломатії та військової сили над слабшими європейськими державами, такими як Португалія. Для Португалії ультиматум став національною травмою, що підживлювала республіканські рухи та призвела до падіння монархії в 1910 році.
У Африці криза закріпила британський контроль над сучасними Зімбабве, Замбією та Малаві, але також посилила напруженість із місцевими народами, що вилилася в майбутні повстання. Ця подія підкреслила жорстокість колоніальної конкуренції, де доля цілих регіонів вирішувалася в європейських кабінетах. Фактичні дані для статті взяті з праці Терези Пінту Коельо “Lord Salisbury’s 1890 Ultimatum to Portugal and Anglo-Portuguese Relations”, а також архівів Британського МЗС.
