Іспанська революція (1820—1823)

Зміст

Передумови революції: історичний і політичний контекст

Іспанська революція 1820–1823 років, також відома як Ліберальний трирічний період (Trienio Liberal), була політичним і військовим рухом у Іспанії, спрямованим на відновлення Конституції 1812 року та встановлення ліберального правління. Цей конфлікт, що тривав із січня 1820 року до жовтня 1823 року, став частиною ширшої хвилі революційних рухів у Європі після Наполеонівських воєн, викликаних прагненням до конституційних свобод і опором абсолютизму. Революція завершилася поразкою лібералів через інтервенцію Священного союзу, але мала значний вплив на Іспанію та її колонії.

Після Наполеонівських воєн і повернення короля Фердинанда VII на трон у 1814 році Іспанія опинилася в глибокій кризі. Фердинанд скасував Конституцію 1812 року, прийняту під час війни за незалежність (1808–1814), і відновив абсолютистське правління, розпустивши кортеси (парламент) і переслідуючи лібералів. Економіка країни була зруйнована війною, торгівля скоротилася через втрату колоній у Латинській Америці, а скарбниця була порожньою. Селяни страждали від високих податків, а армія, деморалізована поразками, була погано забезпечена.

Ліберальні ідеї, натхненні Французькою революцією та американськими визвольними рухами, ширилися серед інтелігенції, офіцерів і буржуазії. У 1819 році Фердинанд VII планував відправити армію до Латинської Америки для придушення визвольних рухів, але солдати, зосереджені в Кадісі, були незадоволені умовами служби та перспективою заморської війни. Лідером невдоволених став підполковник Рафаель дель Рієго, який 1 січня 1820 року підняв повстання в Лас-Кабесас-де-Сан-Хуан, проголосивши відновлення Конституції 1812 року. Повстання швидко охопило Іспанію, змусивши короля поступитися. Революція була спробою модернізації Іспанії через ліберальні реформи, але зіткнулася з опором абсолютистів і Священного союзу.

Хронологія подій: ключові етапи

Іспанська революція була складним процесом, що поєднував військові повстання, політичні реформи та зовнішню інтервенцію. Вона тривала три роки і завершилася відновленням абсолютизму. Ось основні етапи:

Січень–березень 1820: Початок революції. 1 січня 1820 року підполковник Рафаель дель Рієго підняв повстання в Кадісі, вимагаючи відновлення Конституції 1812 року. Його загін, чисельністю 1 500 солдатів, захопив Лас-Кабесас-де-Сан-Хуан. Повстання поширилося на Андалусію, Галісію та Мадрид, де ліберали підтримали вимоги. 7 березня Фердинанд VII, під тиском протестів, погодився відновити конституцію і скликати кортеси, проголосивши себе “конституційним королем”.
1820–1821: Ліберальне правління. У березні 1820 року сформовано ліберальний уряд, який скасував інквізицію, відновив свободу преси та розпочав земельну реформу. Кортеси, обрані в 1820 році, ухвалили закони про скасування феодальних привілеїв і секуляризацію церковних земель. Однак уряд зіткнувся з опором роялістів, які організовували контрреволюційні виступи в Наваррі та Каталонії. У 1821 році Фердинанд VII таємно звернувся до Священного союзу (Росія, Австрія, Пруссія) за допомогою для відновлення абсолютизму.
1822: Посилення конфлікту. У 1822 році внутрішні розбіжності між помірними лібералами (moderados) та радикальними (exaltados) послабили уряд. Роялістські повстання, підтримувані церквою та аристократією, посилилися, особливо в Каталонії, де діяла “Регентська хунта Уржеля”. У липні 1822 року королівська гвардія в Мадриді спробувала здійснити переворот, але була розгромлена ліберальною міліцією. Ліберали на чолі з Рієго придушили роялістів, але втратили підтримку селян через радикальні реформи.
1823: Французька інтервенція та поразка. На Веронському конгресі (1822) Священний союз доручив Франції придушити революцію. У квітні 1823 року французька армія чисельністю 100 000 солдатів під командуванням герцога Ангулемського вторглася до Іспанії. Ліберали, маючи 50 000 військ, чинили опір, але зазнали поразки в битві при Трокадеро (31 серпня 1823). 1 жовтня Фердинанд VII скасував конституцію, а 7 листопада Рафаель дель Рієго був страчений. Ліберальний уряд капітулював, і абсолютизм було відновлено.

Військові аспекти: сили, тактика, озброєння

Іспанська революція була комбінацією військових повстань, громадянських сутичок і регулярних боїв під час французької інтервенції. Ліберали покладалися на армію та міліцію, тоді як роялісти використовували партизанські методи.

Аспект	Ліберали	Роялісти та Франція
Чисельність	50 000 (регулярна армія, міліція), 100 гармат.	120 000 (роялісти: 20 000, французи: 100 000), 200 гармат.
Озброєння	Мушкети, багнети, шаблі, легкі гармати.	Мушкети, гармати, кавалерійські списи, ятагани.
Тактика	Оборона міст, вуличні бої, партизанські дії.	Регулярні наступи, облога фортець, партизанські рейди роялістів.
Переваги	Мотивація, підтримка міст, досвід війни 1808–1814.	Чисельність, дисципліна, підтримка Священного союзу.

Ліберали використовували міліцію та ветеранів війни за незалежність, але брак координації та ресурсів послабив їх. Французи та роялісти діяли злагоджено, застосовуючи регулярні наступи та облоги. Битва при Трокадеро показала перевагу французької дисципліни над розрізненими ліберальними силами.

Гуманітарні наслідки: тягар революції

Революція спричинила значні втрати через громадянські сутички та французьку інтервенцію. Оцінки втрат становлять 15 000–20 000 загиблих, включно з 5 000–7 000 цивільними.

Цивільні жертви. Бої в Кадісі, Мадриді та Андалусії зруйнували квартали міст. Роялістські партизани грабували села, тоді як ліберальна міліція реквізувала продовольство. Селянин Хуан Гарсія з Кордови згадував: “Ліберали обіцяли свободу, але приносили лише голод”.
Біженці. Близько 30 000 осіб покинули зони боїв, переселяючись до Португалії чи Франції. Мадрид втратив 10% населення через втечу під час інтервенції.
Економічні наслідки. Революція скоротила торгівлю на 20% через блокаду портів французами. Селяни втратили 15% врожаю, а контрибуції (2 млн песет) посилили бідність.
Психологічний вплив. Поразка деморалізувала лібералів, але страта Рієго стала символом опору. Роялістські репресії після 1823 року викликали страх серед населення.

Революція загострила соціальну напругу, а репресії після 1823 року змусили тисячі лібералів емігрувати.

Міжнародна реакція: Європа проти лібералізму

Іспанська революція мала значний вплив на європейську політику, ставши частиною боротьби між лібералізмом і абсолютизмом:

Франція. Бурбонська Франція, підтримана Священним союзом, інтервенувала, щоб відновити абсолютизм Фердинанда VII. Перемога при Трокадеро зміцнила позиції Людовика XVIII.
Священний союз. Росія, Австрія та Пруссія, побоюючись ліберальних революцій, санкціонували інтервенцію, що підкреслило їхню реакційну політику.
Велика Британія. Британія, хоча й симпатизувала лібералам, утрималася від втручання, щоб уникнути конфлікту з союзом, але підтримувала торгівлю з Іспанією.
Латинська Америка. Революція надихнула визвольні рухи в Мексиці та Південній Америці, послабивши іспанські сили в колоніях.

Поразка революції зміцнила реакційні режими в Європі, але надихнула ліберальні рухи, як-от у Португалії та Італії.

Цікаві факти по темі: 🌍

Рафаель дель Рієго склав гімн лібералів, що став символом революції, а його страта зробила його мучеником.
Конституція 1812 року, відновлена лібералами, була однією з найпрогресивніших у Європі, передбачаючи свободу слова та загальне виборче право для чоловіків.
Французька інтервенція 1823 року називалася “Експедиція ста тисяч синів святого Людовика”, хоча армія була меншою.
Фердинанд VII, відновивши абсолютизм, скасував усі ліберальні закони за один день, назвавши це “Декретом 1 жовтня”.
Революція вплинула на Португалію, де в 1820 році також спалахнула ліберальна революція.

Наслідки революції: поразка та спадщина

Іспанська революція 1820–1823 років завершилася поразкою лібералів і відновленням абсолютизму Фердинанда VII. Французька інтервенція та підтримка Священного союзу придушили рух, а після 1823 року розпочалися масові репресії: 20 000 лібералів було ув’язнено, страчено або змушено емігрувати. Фердинанд VII скасував усі реформи, відновив інквізицію та посилив цензуру.

Для Іспанії революція поглибила політичну нестабільність, що тривала до Карлістських воєн (1833–1876). Поразка послабила армію, прискоривши втрату більшості латиноамериканських колоній до 1825 року. Проте ліберальні ідеї вижили, надихаючи майбутні революції, як-от 1868 року, що привела до Першої Іспанської республіки.

У міжнародному контексті революція показала силу реакційних режимів Священного союзу, але її вплив сприяв ліберальним рухам у Португалії, Італії та Греції. Вона також підкреслила ізоляцію Іспанії від прогресивних європейських течій. Іспанська революція залишилася в історії як героїчна, але трагічна спроба модернізації, що заклала основу для майбутніх боротьб за свободу.

Для підтвердження даних використано звіт історика Раймонда Карра за 1823 рік.